Новини

До Чарукова – де й розгорнулися небачені досі баталії – вирушили одразу по обіді, коли депутати обласної ради ще розглядали питання і шукали шляхів його вирішення. В сільській раді істину знайти не вдалося. Чаруківський сільський голова Надія Скиба вважала за потрібне утриматися від коментарів. Воно й не дивно, адже днем раніше на території корівника, що належить ВАТ „Луцьке РТП”, розгорнулася масштабна бійка зі... стріляниною з вогнепальної зброї. Єдине, що порадили представники місцевого самоврядування, так це побачити все на власні очі. Хто-хто, а люди розкажуть, що і до чого.

На окраїні сусіднього села Вигуричі, де й розташовано корівники, обуреного народу зібралося небагато. А от вартових майна відкритого акціонерного товариства – чимало. Тут і міліціонерів вистачало, і охоронців у штатському не бракувало. Правда, останні нагадували ватагу не зовсім тверезих молодиків, котрим ледь виповнилося по двадцять літ. Усі спостерігали, як із приміщення переганяли худобу у вантажівку. Ні члени комітету спілки власників майнових та земельних паїв, ні викликані ними правоохоронці не намагалися перешкоджати. Напханий худобою ГАЗ-53 спокійно виїхав за територію і попрямував у невідомому напрямку.

ПІВДЕНЬ

А В СВЯТКОВІЙ ТОРБИНЦІ – ПО ПРИЙОМНІЙ ДИТИНЦІ

Зустрічаючи Новий рік, кожен із нас щось загадує. Одні просять ляльку, інші – здоров’я, ще інші – квартиру. А от Наталія Марцинюк із Рожища щороку на зимові свята дарує собі... дитинку. І не крихітну та верескливу, а таку, яка вже і обійме, й поцілує.

Скажете, таке лише в казці буває? А от і ні! Втім, хай Наталка сама про все розкаже.

– Колись давним-давно, ще у шостому класі (бо зараз мені вже цілих 32!) (сміється) ми з подружкою поверталися зі школи. Дорогою зайшли в гастроном, купили по прянику і, жуючи, завели мову про майбутнє, сім’ю. „...А я фігуру не буду псувати, – серйозно промовила тоді. – Краще візьму вже готових діток”. Із часом ця розмова призабулася. Однак із 20-літнього віку думка про прийомну сім’ю знову дала про себе знати.

– Я навчалася в Луцькому училищі культури, але замість перейматися майбутньою професією режисера, думала про дитину. Влаштувалася працювати на престижну фірму, однак марила не кар’єрою, а маленьким дівчам. І ця мрія в мені «варилася» доти, доки не з’явилася Юля...

Дитя росло. Наталка купалася в любові. Бажання, здавалося б, збулося. Згодом навіть звільнився час, аби тут же, в Рожищі, піти навчатися на маркетолога. Проте материнський інстинкт вимагав більшого. Навіть іще в перший клас молода мама носила Юлю на руках.

ПІВНІЧ

„КОВЕЛЬ – НЕ ПРИТОН!”

Люди кидають виклик алкоголю й тютюну.

Скільки часу говориться про згубні звички, та все одно на ринках, зупинках і просто на вулицях повно п’яних та курців. А згадаймо загальноміські свята! Жодне з них не обходиться без пива. Найгірше, що той хай і слабо-, та все ж алкогольний, напій найбільш популярний серед молоді. І потім дивуємося, чому хворіють діти, не вагітніють жінки, а 30-літні вмирають від цирозу? А от із того пива та цигарки якраз усе й починається.

Коли нещодавно медики підняли тему безпліддя, то дуже просто пояснили: Чорнобиль, екологія, перенесені в дитинстві інфекційні захворювання та тютюн із алкоголем, які прямо впливають на „заплідну” здатність чоловіків та жінок.

Візьмімо іншу проблему – рак. Серед причин смертності ця хвороба друга після серцево-судинних недуг. А з’являється вона, до речі, в досить молодих людей, через ті самі згубні звички.

За кордоном із синім та зеленим зміями борються давно. Тому в тій же, приміром, Польщі ви не зможете прямо на вулиці пити пиво, тим більше – „соображать на троих” у найближчому сквері. Тільки спробуйте – до вас підійдуть поліцаї і скажуть: „Прошу, пане...”

ЗАХІД

Hа краю самотності

Далі дороги немає…

Мій співрозмовник – небагатослівний. Більше відмовчується, ховає погляд. А сфотографувати його вдалося лише тоді, коли думав, що я виключила фотоапарат, і обернувся до мене, запрошуючи до хати. Чоловік у робочому одязі. Щойно біля машини порпався. А гостей, звісно, не чекав. Де їм тут узятися?..

Аби сюди потрапити, довелося подолати чималий шлях. Довго їхали лісовою дорогою, яка боком впирається у колючий дріт – кілометрова прикордонна смуга з Польщею. На деяких проміжках, крізь туман, який піднімався від річки Західний Буг, можна було побачити дерева, що ростуть на березі сусідньої держави. Скажу чесно, краєвиди тут дивовижні. У місті – зима, асфальт, відлига, голі дерева… А тут по-весняному: ще зелена або й жовта, але досить гарна травичка. Шумлять сосни. Розростаються, починають освоювати колись сільськогосподарські угіддя, а тепер землі запасу. Їх не мало й не багато – 650 га.

СХІД

ВЗЯВСЯ ЗА ГУЖ, НЕ КАЖИ, ЩО НЕ ДУЖ

У 2006-му Андрієві Сопронюку (на фото) маневичани доручили очолити головний самоврядний орган влади району. Власне, мали для того достатньо підстав: він на цій землі народився і виріс, тут чесно пропрацював не один десяток літ і майстром на будівництві, і начальником райагробуду, і головою райдержадміністрації… Зрештою, про свій вибір поліщуки не шкодують, бо, говорячи за голову районної ради, найчастіше кажуть – господар. І попри те, що проблем на Маневиччині сьогодні, як і скрізь, достатньо і багато «возів» ще необхідно зрушити з місця, тамтешня влада кермує упевнено, без баталій та міжусобиць.

Наша розмова з Андрієм Сопронюком відбулася саме напередодні професійного свята – Дня місцевого самоврядування, тому говорили не лише про перспективи розвитку району, а про самодостатність місцевих громад.

ДОЗВІЛЛЯ

Казка «Ріпка», або Життя по-справжньому

17 листопада студенти відзначали своє, можна сказати, «професійне» свято – свято молодості, впевненості та великих перспектив. А буквально напередодні вихованці Волинського обласного молодіжного центру реабілітації інвалідів дитинства «Джерело життя» в приміщенні обласної профспілкової бібліотеки подарували їм свій виступ. Вони намагалися перевтілитися у героїв казки «Ріпка», і їм це вдалося. І виглядало це аж надто реально, можливо, через те, що казка була переграна на сучасний лад (подібні проекти допомагають писати батьки).

Ні вроджені вади, ні важкі хвороби не заважають їм жити «на повну». І все це завдяки центру, де вони знайшли справжніх друзів, із якими спілкуються, діляться своїми проблемами й удачами. Кожен із них відчуває себе тут потрібним, неізольованим від світу, а головне – повноцінним. Саме в цій установі злилися воєдино любов і надія, материнська турбота і ласка. І все це дають їм голова правління Людмила Зелінська та її помічники Алла Антонюк, Надія Мельник, Валентина Тимчишин, Надія Михальчук, Марія Данилюк та Алла Вихровська. Саме вони роблять їхнє життя цікавим і змістовним. Саме вони започаткували гуртки технічної творчості, комп’ютерної грамотності, бісероплетіння, макраме, музичний, літературний. Вихованці охоче долучаються, з великим бажанням відвідують їх. А от віднедавна почала діяти ще й театральна студія «ТАМІ» – Театр Активних Молодих Інвалідів, учасники якої, до речі, мріють про велику сцену.

СПОРТ

Hа фінішній прямій

Перший чемпіонат Волині з міні-футболу зберіг інтригу до останнього туру.

Цілком реальні шанси на перемогу мають гравці з «Вотрансу-ЛСТМ», котрим у останньому турі треба перемагати ФК «Торчин» (а це зробити буде непросто). Яка команда здасться без бою, коли можна ще позмагатися за бронзові нагороди? Тому матчі будуть напруженими, адже на п’яти лідерові наступає минулорічний переможець бізнес-ліги «Ніко». Проте і тут не все так просто: в останньому турі вони зустрінуться з міцними «ведмедями» з команди «Панда».

Доля нагород і досі не вирішена. Отже, уболівальників, які сьогодні та завтра завітають в ОДЮСШ о 20.00, чекають захоплюючі футбольні бої.

ЗАКОН І ПРАВО

СКРИВДЖЕНА СТАРІСТЬ

Поки влада активно шукає шляхів виходу з нестабільної ситуації, в котрій опинилася країна, правоохоронні органи очікують збільшення рівня злочинності. Однак волинські міліціонери до зворотного боку кризи готові. Подбати про безпеку радять і громадянам. Тим паче, що є всі підстави бити на сполох. Упродовж останніх 11-ти місяців стражі порядку зареєстрували майже 53 тис. повідомлень про злочини. А це на 12% більше, ніж минулоріч, – звітують волинські міліціонери. Тому й вдаються правоохоронці до нових методів – уголос розповідають про давно забуті та нещодавно вигадані способи „роботи” любителів легкої наживи. Адже обізнаний – значить озброєний?

Найбільша проблема – необачність населення та відсутність елементарних заходів захисту. Цим і користуються злочинці, котрі часто – ще й знавці людської психології. Знайти підхід та приспати пильність громадян без проблем вдається шахраям, які активізували свою діяльність на фоні підйому загальної нестабільності в країні.